«Сергій Дзюба – це людина-оркестр і людина-легенда, яку ми з вами навряд чи зуміємо розгадати. А як він уміє в компанії друзів задушевно й дотепно розповідати усілякі історії: годинами можна слухати – Шахерезада!».
Так яскраво сказав про українського письменника й журналіста з Чернігова Сергія Дзюбу Василь Слапчук, письменник, науковець, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, почесний громадянин Луцька та Волині.
І дійсно, нещодавно під час ювілейного літературно-мистецького свята «Примчу на білому коні» з нагоди 55-ліття та 40-річчя його творчої діяльності, яке провели в Чернігівській обласній універсальній науковій бібліотеці імені В. Короленка, Сергій Дзюба розповів дві цікаві історії, які трапилися в його житті.
Перша — про зустріч із справжнісіньким маніяком у потягу, а друга — про жінку, яку впустив поет у свою квартиру, коли його дружина була у батьків...
Сергій Дзюба. Балада про відьму та екстаз (бувальщина)
Був час, коли усе вже по цимбалах,
І муха позіхала на столі...
Аж раптом в гості пані завітала –
Влетіла у кватирку на мітлі.
Обрала холодильник для посадки,
Дарма що той, мов танк, задеренчав,
І чемно запитала: «Все в порядку?
Ти що – ніколи відьми не стрічав?!»
Я щось заплямкав вражено губами,
Морським вузлом зв’язало язика:
У мене вдома – зовсім гола дама,
Та ще й мітлу тримає у руках!
Вона ж пройшлась граційною ходою:
«Та що з тобою? Чом, герою, зблід?!
У нас, у Львові, – кепсько із водою,
Я хочу лиш помитися, як слід...»
... Давно яєчня на плиті схолола,
Сусід уже сусідку відлюбив,
А пані в ванні – дві години – гола!
Все ж добре, що дружина у батьків...
Наразі вийшла – Боже, ледь не плаче,
Мітлу свою від збудження скубе:
«Я мала все – холодну і гарячу,
Я знов відчула жінкою себе!
Та про такого справжнього мужчину
Всім подругам до ранку розповім...»
І я подумав: «Слава Україні!
Ну хоч одній, на диво, догодив».
